Презентация на тему: Гостра і хронічна специфічна хірургічна інфекція 2

Гостра і хронічна специфічна хірургічна інфекція

СИБІРСЬКА ВИРАЗКА Це гостре інфекційне захворювання, яке належить до зооантропонозних і перебігає у вигляді шкірної, легеневої і септичної форми.  Слід відмітити, що не всіма вченими визнається кишкова і легеневі форми сибірської виразки. Професор В.Н.Нікіфоров стверджує, що існує тільки дві форми сибірської виразки людини: шкірна і септична. Збудник сибірської виразки відкритий    К. Давеном в 1850 році, проте назва Вас.antracis  була дана Ф.Коном. Вас.antracis- грампозитивна паличка, нерухома, великих розмірів з обрубленими кінцями.  В організмі людини і тварини існує в вегетативній формі, поза організмом –утворює спори. Вегетативні форми дуже чутливі до хлору, сулеми і формальдегіду. Спори стійкі у зовнішньому середовищі і десятки років зберігають життєздатність в грунті, тривалий час - в шкурах тварин, не гинуть при засолюванні м”яса, стійкі до дезінфікуючих середників. При певних умовах вони    можуть проростати в грунті і накопичуватися, підтримуючи вогнище. Розповсюдження мікроорганізмів  базується на збереженні в грунті стійких спор.

Джерело інфекції- велика і мала рогата худоба, коні, свині, олені, антилопи, буйволи. Хворіють також собаки, нутрії. Передача збудника людині відбувається при обробці туш тварин, що загинули, при вживанні харчових продуктів, а також при контакті з водою, грунтом, шкурами, хутряняними виробами забруднених спорами. Зараження, переважно, носить професійний характер. Вхідними воротами інфекції є пошкодження шкіри і слизових оболонок кон”юнктиви, травного тракту, дихальних шляхів. На сучасному етапі вчення про сибірську виразку кишкові і легеневі ураження трактуються як прояв сибіровиразкового сепсису.

Інкубаційний період не перевищує 12 днів, частіше всього 2-3 дня, при масивному зараженні- декілька годин. Найбільш розповсюджена шкірна форма, яка має практичне значення для хірургів. Шкірна форма розвивається у вигляді карбункула. На місці вхідних воріт інфекції з”являється пляма червоного кольору. В найближчий час вона перетворюється в папулу мідно-червоного кольору з багряним відтінком, свербляча. На протязі першої доби папула перетворюється в везикулу, наповнену серозним, а потім геморагічним вмістом. При розчісуванні пустули зриваються, рідше лопаються самостійно і на їх місці швидко утворюється чорніючий струп. Характерно для сибіровиразкових уражень шкіри розвиток вторинних пустул, які розташовуються навколо первинного вогнища. Вони проходять ті ж фази розвитку. Внаслідок цього утворюється великий чорно-коричневий струп округлої форми з інфільтрацією під ним і навколо нього у вигляді багряного валу, який піднімається над навколишніми тканинами. Утворюється характерний для цієї клінічної форми інфекції трьохкольоровий перехід: чорний струп в центрі, навколо- вузький жовтуватогнійний вінець, далі- широкий багряний вал. Характерним для цієї виразки є відсутність гнійних виділень і болючості в зоні ураження. Може розвинутися регіонарний лімфаденіт. До кінця першої доби, мало порушений загальний стан, погіршується, різко підвищується температура, з”являється головний біль, тахікардія, розвивається загальна слабість. При сприятливому перебізі хвороби через 5-6 днів температура знижується, частіше критично, покращується загальний стан, зменшується набряк, лімфангоіт, і лімфаденіт згасають, струп відпадає, рана загоюється з утворенням рубця. В випадках неспиятливого перебігу хвороби розвивається вторинний сепсис з повторним підвищенням температури, значним погіршенням загального стану, підсиленням головного болю, наростанням тахікардії, виникненням на шкірі вторинних пустул і іншого характеру шкірних змін гематогенно-метабластичного походження. Можливий розвитокендокардиту, може бути кривава блювота і пронос. Стан хворого прогресивно погіршується. Вірогідний летальний наслідок, зумовлений набряком легень, комою.

При кишковій формі, по суті елементарному сибіровиразковому сепсисі, токсикоз розвивається з перших хвилин хвороби. Виникає гіперпірексія, загальна слабість, біль в животі, блювота, рідко кривавий пронос. На шкірі можуть бути вторинні висипання. Швидко розвивається задишка, ціаноз. Можливий розвиток менінгоенцефаліта. Хворі гинуть при наростанні серцевої слабості через 3-4 дні від початку захворювання, інколи в 1-2 –й день. Легеневою формою сибірської виразки заражаються при обробці шерсті, волосся або шкір тварин. Хвороба розвивається бурхливо: нездужання, підвищення температури, біль і відчуття стиснення в грудях, кашель з пінистим харкотинням, що нагадує після згортання малинове желе, наростаючі явища загальної інтоксикації, дихальна недостатність, розлади серцево-судинної системи. Клінічно і рентгенологічно визначається бронхопневмонія і випітний геморагічний плеврит. Смерть наступає на 2-3 добу внаслідок набряку легень і колапсу.Септична форма перебігає бурхливо, з множинними геморагічними проявами і закінчується смертю на протязі 1-2 діб.Діагноз ставиться на основі епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних.Для виявлення хворих обо тих, що перенесли захворювання використовують аллергічну внутрішньошкірну пробу з антраксином. Оцінка проби проводиться через 24-48 годин. Позитивною вважається при інфільтраті і гіперемії більше 0,8 мм. в діаметрі.

Лікування сибірковиразкового карбункула консервативне:  спокій, іммобілізація.    Оперативне втручання протипоказане, так як призводить до генералізації процесу. Хворим з легким перебігом захворювання (відсутність тенденції до швидкого збільшення розмірів некрозу шкіри, мало виражені явища недомагання) призначають лише антибіотики – перевагу надають пеніциліну від 5 мл до 20 мл ОД на добу на протязі 5-7 днів. На другому місці стоять препарати тетрацикліну. Хворі з шкірною формою виписуються після епітелізації рани на місці струпа. Перев¢язочний матеріал (вата, марля, тампони і інші) спалюють. При проведенні дезінфекції слід пам¢ятати, що сам хворий не являється джерелом інфекції.

Діагностика сибірки Діагностика сибірки починається з оцінки характерних епідеміологічних і клінічних даних. Важливого значення надають участі хворого в догляді за хворою твариною, її забої, розробці туші, переробці тваринної сировини. При розпізнаванні шкірної форми враховують наявність карбункулу та його клінічні особливості. Для підтвердження діагнозу домагаються виділення збудника з карбункулу, крові, мокротиння, калу. Цінною є шкірна проба з антраксином, яку роблять на передпліччі. Вона стає позитивною в кінці першого тижня захворювання і залишається такою багато років. Але треба мати на увазі, що проба дає позитивний результат у вакцинованих. З метою виявлення спор у тваринній сировині застосовують реакцію термопреципітації Асколі. При шкірній формі сибірки треба виключити простий карбункул і фурункул, бешиху, еризипелоїд, вузлувату еритему, шкірну форму чуми, туляремії. У випадку розвитку генералізованої форми сибірки її диференціюють від сепсису і пневмонії іншої етіології, легеневої форми чуми і туляремії. При ураженні кишок треба відмежувати від сальмонельозу, харчових токсикоінфекцій, дизентерії, гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини.

При середній і важкій формах перебігу сибірської виразки лікування антибіотиками поєднується з патогенетичним (направлене на відновлення гемодинамічних порушень) і специфічним лікуванням – введення протисибіровиразкового глобуліну.  Його вводять в кількості 40-50 мл в/м’язево одноразово. При підвищеній чутливості він вводиться на фоні в/венної інфузії    90-120 мл преднізолону. Профілактика при захворюваннях сибірською виразкою регламентовано офіційними інструкціями і настановами. Профілактична іммунізація людей проводиться сухою живою вакциною СТІ дворазово з інтервалом 21 день, ревакцинація – через рік. Екстренну профілактику проводять антибіотиками на протязі 5 днів. Всі хворі, незалежно від    форми хвороби, з підозрою на сибірку негайно госпіталізуються в інфекційний відділ, при відсутності такого – в окрему палату. Виділяється окремий персонал. Всі виділення хворого дезинфікуються.

Лікувальна терапія: В якості етіотропної терапії при лікуванні сибірської виразки застосовуються антибіотики та препарати імуноглобуліну. При місцевому процесі, легеневій формі і септичних проявів, призначаються «Ципрофлоксацин» або «Доксициклін». Внутрішнє або внутрішньовенне застосування – у віковій дозі двічі/день. Довели свою ефективність в лікуванні сибірської виразки у людини пенициллиновые препарати. Парентеральний одноразовий прийом на добу «Ампіциліну» або «Оксациліну» призначається при шкірної різновиди хвороби. Коли сходить набряклість в зоні патологічного процесу, препарати можна застосовувати перорально ще протягом однієї, півтора тижнів. При приєднанні менінгіту введення препаратів пеніциліну поєднують з необхідними віковими дозами «Гидрокартизона». При кишковому і легеневому вигляді захворювання застосування антибіотиків марно, якщо вони не призначалися відразу ж після інфікування. Ефективність лікування сибірки залежить від його своєчасності, розпочатому на ранніх етапах розвитку хвороби — стрімкість розвитку процесу не залишає хворому шансу на виживання. Інтоксикаційні симптоми сибірської виразки і лікування ускладнених процесів проводиться за встановленою загальною методикою інтенсивної терапії.

МЕТОДИ ПРОФІЛАКТИКИ СИБІРСЬКОЇ ВИРАЗКИ Профілактика захворювання включає медичні та ветеринарні санітарні заходи, що виконують завдання з виявлення осередків епідемії та їх санації. Здійснюється контроль водних регіонарних ресурсів, пасовищних станів і господарств, які займаються тваринництвом. Проводяться вакцинації на фермах, контролюється сировинна обробка, перевезення продукції та умови її зберігання. Відстежується правильна утилізація померлих тварин. Індивідуальні заходи у вигляді вакцинопрофілактики необхідні особам потрапляють в групу ризику, в силу професійної діяльності. В осередках ймовірного інфікування проводиться дезінфекція. При контакті з підозрілим об'єктом, але не пізніше п'яти днів після нього, проводиться екстрена превентивна антибиотикотерапея.

Дифтерія ран— це гостре специфічне інфекційне захворювання, спричиню ване паличкою Лєффлера; проявляється місцевими специфічними змінами тка нин і загальними токсичними явищами.

Дифтерійна паличка — мікроб, який не утворює спор; знаходячись у плівках дифтерійної рани або слизовій оболонці, паличка довго зберігає стійкість.

У хворого, що переніс дифтерію, паличка тривалий час живе у ротовій порож нині, унаслідок чого ці бацилоносії можуть бути джерелами поширення інфекції. На організм інфекція діє через ендотоксин, що виділяється бактерією. Наявність іншої інфекції в рані або виразці, наприклад стрептокока, посилює дію дифтерійної палички. На слизовій оболонці зіва паличка спричинює гостре фібринозне за палення, утворення щільної плівки і некроз тканин, регіонарні лімфовузли при пухають. Загальні симптоми виражаються у значній інтоксикації. Дії дифтерійного ток сину насамперед зазнають серце, нервова система, нирки. Розвивається параліч піднебінних, глоткових м'язів, м'язів діафрагми, кінцівок, серця тощо. За наяв ності змішаної інфекції в ділянці ураження може одномоментно виникнути гній но-гнильне запалення.

Ранова дифтерія характеризується утворенням на поверхні рани сірого, сіро-жовтуватого нальоту у вигляді фібринозних плівок, щільно спаяних із тканинами. Навколо рани часто спостерігають яскраве почервоніння і інфільтрацію. Процес протікає мляво, без загальних явищ. Дифтерійні палички можуть бути на свіжих, особливо на гранулюючих ранах, норицях, виразках. Лікування: Полягає в якомога скорішому введенні протидифтерійної сироватки підшкір но або внутрішньом'язово в кількості 20—50000 АО за Безредкою. Хворий має бути ізольований в окремій палаті. Показані спокій і місцеве консервативне лікування; антибіотики, асептичні пов'язки з антибіотиками і просочені протидифтерійною сироваткою.

Дякую за увагу! Створив студент III-Б курсу Спеціальності «Лікувальна справа» Шепетівського Медичного Училища Добруха Олександр Олександрович