Презентация на тему: Водойми рідного краю

Підготувала учениця 4-В класу Обертайло Ірена

Проект”Леся Українка-поетична квітка України”.

Леся Українка (справжнє її ім’я Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (Новоград – Волинський) на Волині. Мати її – українська письменниця Олена Пчілка, батько служив головою з’їзду мирових посередників. Леся Українка була справжньою поетичною квіткою нашої прекрасної землі, вона була, є і буде нашою славою, нашою гордістю, одною з найповнозвучніших струн душі українського народу.

Дитинство Лесі пройшло в селі Колодяжне. Зростала вона жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять уже написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову.

Життя Лесі Українки складалося нелегко. Коли їй було 11 років і вона була сповнена райдужних мрій, підкралася страшна хвороба – туберкульоз кісток. Підкралася і все життя не відпускала Лесю, завдаючи їй невимовних страждань. Через хворобу Лесю до школи не віддали. Однак під наглядом матері вона здобула дуже добру освіту, навчаючись дома з приватними учителями, а далі систематично самоосвітою

Леся була надзвичайно обдарованою дитиною. Вона гарно малювала, грала на фортепіано. Чула в собі покликання до музики. Але туберкульоз кісток і спричинена ним операція руки змусила її покинути заняття музикою. Перемагаючи хворобу, Леся Українка багато вчилася.

І хоч Леся не закінчила жодного навчального закладу, але вона належала до найосвіченіших людей свого часу. Особливо успішно вивчала іноземні мови і це давало можливість ій читати в оригиналі твори кращих письменників світу. Загалом вона добре володіла десятьма мовами світу.

Першого свого вірша Леся Українка написала, коли їй було 9 років. Називався він „Надія” і був присвячений тітці „Елі” (О. Косач), котра була заслана у Сибір за політичні погляди. Коли Лесі було тринадцять років, з’явився її перший друкований вірш „Конвалія”, підписаний псевдонімом – Леся Українка.

Надія Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянути ще раз на рідну країну, Поглянути ще раз на синій Дніпро, – Там жити чи вмерти, мені все одно; Поглянути ще раз на степ, могилки, Востаннє згадати палкії гадки… Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна.

Тяжка хвороба, що з кожним роком загострювалась, вимагала частих поїздок Лесі Українки на лікування в Одесу, Ялту, Тифліс, Кутаїсі та за кордон – в Німеччину, Італію, Египет. Незважаючи на хворобу Леся багато і плідно працювала.

Після першої книжки віршів „На крилах пісень” яку поетеса видала в 22-річному віці, виходять в світ її вірші, драматичні поеми, оповідання, критичні та публіцистичні статті. Перекладала вона багато творів і зарубіжних письменників на українську мову. Сучасників вражала ерудиція, глибокі знання поетеси. У 1891 році, коли Лесі тільки-но минуло 20 років, М. Павлик писав про неї: „Леся так просто ошоломила мене своїм образованням. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка”.

Прожила поетеса всього лише сорок два роки, і тридцять три із них плідно працювала на літературній ниві. Померла Леся Українка 1 серпня 1913 року на Кавказі в м. Сурамі. Поховали її на Байковому кладовищі у місті Києві поряд з батьком та братом Михайлом, а невдовзі там спочила і мати.

Остання фотографія Лесі Українки

Обкладинка першої збірки віршів Лесі Українки

Музей Лесі Українки в Колядяжне

Фотографія Лесі Українки у своєму будинку , 1911 р.

Як дитиною бувало Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» – мене питали, Але я не признавалась – Я була малою горда, – Щоб не плакать, я сміялась.

Дякую за увагу!