Презентация на тему: Summer
Григорій і Григір Тютюнники, як відомо, були братами по батьку. Вони отримали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм, або, по-сільському, Їгорем. Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, і, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняти братів, молодшого стали звати Григором... Цю історію переповів сам Григір Тютюнник у своїх спогадах («Коріння»). Там же наведені й листи, в яких брати один одного іноді жартома називали Григорій І та Григорій ІІ... Григорій і Григір Тютюнники, як відомо, були братами по батьку. Вони отримали одне й те саме ім'я Григорій через випадковий збіг обставин. Григорія насправді хотіли назвати Георгієм, або, по-сільському, Їгорем. Записувати дитину відрядили діда по матері, який по дорозі до сільради добряче випив за здоров'я новонародженого. Коли ж потрапив до сільради, то переплутав ім'я і записав онука Григорієм. Про дідову витівку дізналися, коли Їгору-Григорію було вже років п'ятнадцять — на той час у Михайла Тютюнника у новій сім'ї уже підростав другий син, і, за іронією долі, теж Григорій. Згодом, щоб відрізняти братів, молодшого стали звати Григором... Цю історію переповів сам Григір Тютюнник у своїх спогадах («Коріння»). Там же наведені й листи, в яких брати один одного іноді жартома називали Григорій І та Григорій ІІ...
Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян . Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині в сім'ї селян . Батько Григора, заарештований органами НКВС у 1937 р., із заслання не повернувся. Мати вийшла вдруге заміж, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат — Филимон Васильович Тютюнник, у родині якого й виховувався майбутній письменник. У 1938 р. Григір пішов до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів, а тому через деякий час був розформований, і хлопця перевели в російський клас. З того часу і до 1962 року, як зазначав сам Тютюнник, він розмовляв, писав листи (іноді оповідання) виключно російською мовою.
У 1942 р. Григір змушений був пішки йти до матері на Полтавщину, адже тітка не могла сама прогодувати сім'ю (дядько Филимон був у цей час на фронті). У 1942 р. Григір змушений був пішки йти до матері на Полтавщину, адже тітка не могла сама прогодувати сім'ю (дядько Филимон був у цей час на фронті). Після визволення України від фашистів Тютюнник закінчив п’ятий клас сільської школи і вступив до Зіньківського ремісничого училища № 7. Закінчивши його, працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів та повернувся до Шилівки, не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії. Як вийшов, повернувся у Донбас, працював на будівництві Миронівської ДРЕС, на відбудові шахт у Донбасі.
У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у Військово-Морському Флоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1951 р. Тютюнник пішов до армії, служив у Військово-Морському Флоті радистом на Далекому Сході. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо. У 1957-1962 pp. майбутній письменник навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Першу новелу ««В сумерки»» написав російською мовою і надрукував її в журналі «Крестьянка» у 1961 р. Після смерті старшого брата Григорія Тютюнника (автора роману « Вир») переклав свої «Сумерки» українською мовою і з того часу писав лише нею.
Після закінчення Харківського університету у 1962 р. Тютюнник їде працювати на Донбас, викладає у вечірній школі. Але письменника мучить чуже йому російськомовне середовище. Він хоче жити там, де живуть його герої. Після закінчення Харківського університету у 1962 р. Тютюнник їде працювати на Донбас, викладає у вечірній школі. Але письменника мучить чуже йому російськомовне середовище. Він хоче жити там, де живуть його герої. У 1963 р. Григір Тютюнник переїхав до Києва, чому сприяли передусім А. Дімаров, О. Гончар. Він поселяється в невеличкому помешканні на Андріївському узвозі, працює в «Літературній Україні», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання: «Дивак», «Рожевий морок», «Кленовий пагін», «Сито, сито…». Молодіжні журнали «Дніпро» та «Зміна» вміщують новели «Місячної ночі», «Зав’язь», «На згарищі», «У сутінки», «Чудасія», «Смерть кавалера».
Зацікавившись кінематографом, Григір Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Зацікавившись кінематографом, Григір Тютюнник працює у сценарній майстерні Київської кіностудії ім. О. Довженка, — створює літературний сценарій за романом Григорія Тютюнника «Вир», рецензує твори колег-кінодраматургів та фільми. Згодом переходить на редакторсько-видавничу роботу у видавництвах «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка», а потім повністю віддається літературній творчості. Його доброзичливо приймають і підтримують у своєму товаристві київські письменники.
1966 p. вийшла перша його книжка «Зав’язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Григора Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. 1966 p. вийшла перша його книжка «Зав’язь», яка стала однією з тих книжок, які засвідчили новий злет української прози і зробили популярним ім’я Григора Тютюнника, воднораз вирізнивши його серед творчої молоді. Журнал «Дружба народов» відзначив оповідання Гр. Тютюнника як кращі в своїх публікаціях 1967 р. У 1968 р. «Литературная газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. Григору Тютюннику було присуджено премію за оповідання «Деревій». Твір дав назву збірці (1969), до якої увійшли повість «Облога» та кілька оповідань.
У 1970-ті роки з’являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978). У 1970-ті роки з’являються у пресі — республіканській («Вітчизна», «Дніпро», «Ранок») та всесоюзній («Дружба народов», «Сельская молодежь», «Студенческий меридиан») нові твори Григора Тютюнника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал «Сельская молодежь» у 1979 р. (№ 1) повідомляє, що його нагороджено медаллю «Золоте перо» — за багаторічне творче співробітництво. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо» (Київ, 1972, 1975), «Отчие пороги» (Москва, 1975), «Коріння» (Київ, 1978).
На початку 1970-х років Григір Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника. На початку 1970-х років Григір Тютюнник працював у видавництві «Веселка». Серед його продукції — настільна книга-календар для дітей «Дванадцять місяців» (1974), у підборі матеріалів до якої виявився його літературний смак, мистецька вимогливість, повага до юного читача. Пише він і сам твори для дітей, видає збірки оповідань «Ласочка» (1970), казок «Степова казка» (1973), які по-новому розкрили талант письменника.
За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p. За книги «Климко» (1976) і «Вогник далеко в степу» (1979) Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки 1980 p. Тютюнник перекладав українською мовою твори В. Шукшина: 1978 р. у видавництві «Молодь» вийшла збірка оповідань та кіноповістей «Калина червона»; він перекладав і твори М.Горького («Серце Данко»), І. Соколова-Микитова («Рік у лісі») та ін. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».
Його оповідання й новели аж ніяк не підходять під стандарти «соціалістичного реалізму», далекі від ілюстрування партійних гасел, від нав'я-зуваного літературі фальшивого оптимізму. Саме за те, що він не хотів писати як усі, Григора Тютюнника постійно переслідували служителі правлячої ідеології. Його порятунком було те, що він не торкався політики, не використовував публіцистичних засобів соціального аналізу актуальних сільських проблем, не прагнув когось викрити, щось засудити. Зрештою, це тоді було практично неможливо. Він дає художній аналіз актуальних соціальних проблем і, зокрема, проблем тогочасного села. Його оповідання й новели аж ніяк не підходять під стандарти «соціалістичного реалізму», далекі від ілюстрування партійних гасел, від нав'я-зуваного літературі фальшивого оптимізму. Саме за те, що він не хотів писати як усі, Григора Тютюнника постійно переслідували служителі правлячої ідеології. Його порятунком було те, що він не торкався політики, не використовував публіцистичних засобів соціального аналізу актуальних сільських проблем, не прагнув когось викрити, щось засудити. Зрештою, це тоді було практично неможливо. Він дає художній аналіз актуальних соціальних проблем і, зокрема, проблем тогочасного села.
У творах Григора Тютюнника стільки правди життя, що читати їх відсторонено, без щему в горлі, неможливо. І водночас навіть у дуже сумних речах, таких як повість «Климко», оповідання «Перед грозою» чи «Вуточка», автор залишає читачеві промінь віри. Ніби промовляючи: «Життя — складне, але варте того, щоб його любити». І це відчувати особливо дивовижно, знаючи, що сам письменник пішов з життя за власною волею... У творах Григора Тютюнника стільки правди життя, що читати їх відсторонено, без щему в горлі, неможливо. І водночас навіть у дуже сумних речах, таких як повість «Климко», оповідання «Перед грозою» чи «Вуточка», автор залишає читачеві промінь віри. Ніби промовляючи: «Життя — складне, але варте того, щоб його любити». І це відчувати особливо дивовижно, знаючи, що сам письменник пішов з життя за власною волею...
Три зозулі з поклоном Три зозулі з поклоном Оддавали Катрю Вогник далеко в степу Климко Лісова сторожка На згарищі Зав'язь Син приїхав Коріння Деревій Вуточка
