Народився Тарас Шевченко 9 березня 1814 р. в сім’ї кріпака. Це було селі Моринцях Звенигородського повіту на Київщині
Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.
…В тім гаю, У тій хатині у раюЯ бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дадуть.Там матір добрую моюЩе молодую у могилу Нужда та праця положила.Там батька, плачучи з дітьми,(А ми малі були і голі)Не витерпів лихої долі,Умер на панщині!... А миРозлізлися межи людьми,Мов мишенята.
Залишившись без батька й матері, малий Тарас стає школярем в дяка-вчителя.
Обдарований від природи малий Тарас за два роки пройшов Граматику, Часословець і Псалтир.
Давно те діялось. Ще в школіТаки в учителя – дякаГарненько вкраду п’ятака –Бо я було трохи не голе, Таке убоге – та й куплюПаперу аркуш. І зроблюМаленьку книжечку. ХрестамиІ візерунками з квіткамиКругом листочки обведуТа й списую Сковороду.
Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші "Мені тринадцятий минало".
Ми вкупочці колись росли,Маленькими собі любились.А матері на нас дивилисьТа говорили, що колисьОдружимо їх. Не вгадали.Старі зарані повмирали,А ми малими розійшлисьТа вже й не сходились ніколи.
Хоче малювати,Прагне він до знань,Та за це багатоЗазнає знущань.Нишком він малюєСтатуї в саду,Вночі пише віршіПро людську біду
«Кобзар» виходить у 1840році у Петербурзі. Ця подія знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України.
«…Я так її я так люблю,Мою Україну убогу,Що проклену Святого Бога,За нею душу погублю.»
Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть,Плугатарі з плугами йдуть,Співають ідучи дівчатаА матері вечерять ждуть...…
Смоленське кладовище12 березня Т.Г. Шевченка було поховано на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Там він пролежав лише два місяці
Труна с тілом Шевченка в Києві
Велика яма-домовина, над якою насипали високу могилу (за козацьким звичаєм). На могилі поставлено простий дубовий хрест.
У середині 80-х років XIX ст. на могилі Т. Шевченка замість дубового хреста поставлено дуже високий, гарної роботи залізний хрест із бронзовим, позолоченим рельєфом голови поета в профіль. У 1931 році його замінив незграбний стовп-обеліск.
І лише в 1939 році на Чернечей горі споруджено великий пам'ятник із постаттю Шевченка, вилитого з бронзи. Тарасова гора (Чернеча гора) — це святе місце національної прощі. Півтора століття дивиться Шевченко звідси на Україну, якій він віддав усі свої думки і почування.
У нашій хаті на стініВисить портрет у рамі.Він дуже рідний і мені,І татові, і мамі.Він стереже і хату, й нас,Він знає наші болі.Я добре знаю – це Тарас,Що мучився в неволі.Такий ріднесенький, дивись,Він мов говорить з нами,Він на портреті, мов живий,Ось-ось – і вийде з рами.