Презентация на тему: Презентація до 145-річчя від Дня народження Лесі України
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913)
Петро Косач – батько Лесі Українки Ольга Косач – мати Лесі Українки. Псевдонім - Олена Пчілка
9-ти річна Леся разом з братом Михайлом Леся у дитинстві 1878 р.
Будинок - музей у Колодяжному
Леся Українка «Надія»
Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1884, № 22, стор. 186. Передруковано у збірці «На крилах пісень», 1893, стор. 11 – 12, з деякими різночитаннями. Автограф не зберігся.
«Як дитиною, бувало…» Леся Українка Як дитиною, бувало, Упаду собі на лихо, То хоч в серце біль доходив, Я собі вставала тихо. «Що, болить?» – мене питали, Але я не признавалась – Я була малою горда, – Щоб не плакать, я сміялась. А тепер, коли для мене Жартом злим кінчиться драма І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма, – Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись. 2.02.1897
В лихім гуморі муза Так само,як і я, Прив’язана за ногу Фантазія моя. Вернусь на грунт «реальний» До ближніх, власних справ! Вночі тепер сплю мало. А ледве сліз не ллю, А вдень зо всієї сили Об землю лихом б’ю…
Максим Славінський (24.08.1868 – 23.11.1945). Перше кохання Лесі Українки
Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, – то ж була буря весняна, а не сльота осіння. А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане. Коли ж суворая зима покриє барви й квіти – на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.
ПОДОРОЖ ДО МОРЯ. ЛЕСЯ УКРАЇНКА В КРИМУ.
Сергій Мержинський (1870 – 1901)
«…я писала в таку ніч, після якої вірно довго буду жити, якщо вже тоді жива залишилась. І писала, навіть не вичерпавши скорботи, а в самому її апогеї…»
І було горе ...І був відчай ... Уста говорять :”Він навіки загинув!” А серце каже :”Ні, він не покинув”. Ти чуєш як бринить Струна якась тремтяча? Тремтить – бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: - “Я тут, я завжди тут , я вся з тобою!” І кожний раз, коли почне бриніти, Тремтять в моєму серці тії квіти , Що не хотів їх у труну ховати, Тремтять і промовляють враз зомною “Тебе нема, але я все з тобою.”
Климент Квітка (1880-1953) Чоловік Лесі Українки
О, не журися ти за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, Чистим, палаючим, як добре вино, Вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець Ляже, вернувшися, в рідну землицю, Вкупі з водицею зростить вербицю, - Стане початком тоді мій кінець.
1 серпня 1913 року Леся Українка померла
І, може, тоді завітає та доля жадана До нашої рідної хати, До тебе, моя Україно мила, кохана. Моя безталанная мати.
