Презентация на тему: Історичне краєзнавство
- формування потреби вивчення історії рідного краю; - формування навиків зацікавленості учнів пам‘ятками дерев'яної архітектури та сакрального мистецтва, талановитими земляками, декоративно-ужитковими виробами умільців села; - залучення краєзнавчих відомостей для успішного вивчення предметів : української мови, української літератури, історії, географії; - виховання загальнолюдських цінностей – любові до рідного краю, поваги до своїх односельців; - розвиток пізнавальних інтересів , творчих здібностей учасників проекту. - формування потреби вивчення історії рідного краю; - формування навиків зацікавленості учнів пам‘ятками дерев'яної архітектури та сакрального мистецтва, талановитими земляками, декоративно-ужитковими виробами умільців села; - залучення краєзнавчих відомостей для успішного вивчення предметів : української мови, української літератури, історії, географії; - виховання загальнолюдських цінностей – любові до рідного краю, поваги до своїх односельців; - розвиток пізнавальних інтересів , творчих здібностей учасників проекту.
Історія села Княже сягає давніх часів. Перша згадка про село Княже датується 1450 роком. До отримання сучасної назви, за народними переказами село носило назву Голопупщина. На північ від сучасного центру села, на горбі, з трьох сторін оточеного водою, і стояв князівський замок. За цією місцевістю і тепер зберігається назва Двірець. В час татаро-монгольського іга замок князя був зруйнований. Пізніше землевласники –поміщики жили на горбі, на захід від церкви, цей горб зараз називають Боболовичева гора – це прізвище управителя останнього феодала. Останній поміщик на прізвище Старчевський (мав чин маршала польського війська) після відміни кріпосного права продав свої землі та маєток і переселився жити тут до 1939 року. За переказами в 1569 році на захід від сучасного центра села стояло 12 хат. З трьох сторін: південної, західної і північної – це село було оточене водами річки Спасівки і її притоками. В той час вони були надзвичайно повноводними. Переважна більшість навколишніх земель були досить родючими. У цей час польський князь захопив ці землі, він почав заселяти цю місцевість. Історія села Княже сягає давніх часів. Перша згадка про село Княже датується 1450 роком. До отримання сучасної назви, за народними переказами село носило назву Голопупщина. На північ від сучасного центру села, на горбі, з трьох сторін оточеного водою, і стояв князівський замок. За цією місцевістю і тепер зберігається назва Двірець. В час татаро-монгольського іга замок князя був зруйнований. Пізніше землевласники –поміщики жили на горбі, на захід від церкви, цей горб зараз називають Боболовичева гора – це прізвище управителя останнього феодала. Останній поміщик на прізвище Старчевський (мав чин маршала польського війська) після відміни кріпосного права продав свої землі та маєток і переселився жити тут до 1939 року. За переказами в 1569 році на захід від сучасного центра села стояло 12 хат. З трьох сторін: південної, західної і північної – це село було оточене водами річки Спасівки і її притоками. В той час вони були надзвичайно повноводними. Переважна більшість навколишніх земель були досить родючими. У цей час польський князь захопив ці землі, він почав заселяти цю місцевість.
Раптово, несподівано в село увірвалася війна. 22 червня 1941 року село Княже, яке розташоване в 22 км. від тодішнього кордону з гітлерівською Німеччиною було окуповане ворогом. Перші дні війни, перші людські жертви. Вбито Олійника С., його фашисти прийняли за радянського солдата. Ось і почалось для села нечуване горе, сльози, смерть. Школа була перетворена на зерносховище. Після вивезення фашистами зерна в Німеччину її було спалено українськими буржуазними націоналістами. Раптово, несподівано в село увірвалася війна. 22 червня 1941 року село Княже, яке розташоване в 22 км. від тодішнього кордону з гітлерівською Німеччиною було окуповане ворогом. Перші дні війни, перші людські жертви. Вбито Олійника С., його фашисти прийняли за радянського солдата. Ось і почалось для села нечуване горе, сльози, смерть. Школа була перетворена на зерносховище. Після вивезення фашистами зерна в Німеччину її було спалено українськими буржуазними націоналістами.
Не кожне село може похвалитись своїм музеєм, який би відображав його історію. У Торках такий є, відкрито його 2009 року, у день 18-річчя Незалежності України. А започаткував музей своїми знахідками Петро Барановський. Ще шестикласником він розпочав свою «музейну справу», про це навіть на «1 + 1» сюжет показували. Спрямовували зусилля юного історика і допомагали йому дід Роман, бабуся Марія, мама Ірина Василівна, вчителька історії Бишівської середньої школи, молодша сестра Роксоляна, тато Роман. Вони разом збирали старовинні речі. Люди з розумінням ставились до їхньої праці й охоче віддавали предмети з бабусиних скринь, дідусевих шоп, горищ, що давало змогу відчути дух історії села. Серед експонатів є старовинні образи, рушники, предмети хатнього побуту, ткацький верстат, столярське приладдя, знаряддя праці шевця, терлиця, прялка, (коровадло) кружілки, жорна, плетені з соломи та лика діжки, плетена з лози колиска та багато іншого. У музеї є також хрест, що десятиліттями височів над торською церквою Пресвятої Покрови. Пристрастю тепер уже студента-історика стала археологія. У його колекції археологічних знахідок у межах торських земель вже сотні дуже давніх зразків. Не кожне село може похвалитись своїм музеєм, який би відображав його історію. У Торках такий є, відкрито його 2009 року, у день 18-річчя Незалежності України. А започаткував музей своїми знахідками Петро Барановський. Ще шестикласником він розпочав свою «музейну справу», про це навіть на «1 + 1» сюжет показували. Спрямовували зусилля юного історика і допомагали йому дід Роман, бабуся Марія, мама Ірина Василівна, вчителька історії Бишівської середньої школи, молодша сестра Роксоляна, тато Роман. Вони разом збирали старовинні речі. Люди з розумінням ставились до їхньої праці й охоче віддавали предмети з бабусиних скринь, дідусевих шоп, горищ, що давало змогу відчути дух історії села. Серед експонатів є старовинні образи, рушники, предмети хатнього побуту, ткацький верстат, столярське приладдя, знаряддя праці шевця, терлиця, прялка, (коровадло) кружілки, жорна, плетені з соломи та лика діжки, плетена з лози колиска та багато іншого. У музеї є також хрест, що десятиліттями височів над торською церквою Пресвятої Покрови. Пристрастю тепер уже студента-історика стала археологія. У його колекції археологічних знахідок у межах торських земель вже сотні дуже давніх зразків.
